Я не буду коментувати погляди істеричних ортодоксів, що представляють УПА як збіговисько фашистів-садистів, таких собі дияволів у плоті.
Марення, створене хворобливою фантазією комуністів і вітренківців, не має потреби в докладному аналізі.
Але, на жаль, націонал-демократи також демонструють примітивно-спрощений підхід до історії. Вони намагаються обґрунтувати свої вимоги, зображуючи всіх бійців УПА безкрилими ангелами.
Ця тактика явно приречена на провал. З елементарної причини – ангелів на війні не буває. Жодну армію часів Другої світової не можна вважати ідеальною. І, зрозуміло, до УПА також можуть бути пред'явлені певні претензії.
Навряд чи варто заперечувати, що на Волині в 1943-м багато хто з упівців виявили себе не найліпшим чином – як і їхні вороги з польської Армії Крайової. Інша справа, що в рядах УПА боролися десятки тисяч бійців, які не мали до тієї різанини ніякого відношення.
УПА і справді боролася з Червоною Армією активніше, ніж із німецьким вермахтом.
У принципі, цей факт цілком припустимо тлумачити як "удар у спину радянському солдатові". Але не можна забувати, що Сталін, який спирався на червоноармійські багнети, був для України анітрохи не меншим злом, аніж Гітлер.
Позиція спікера Мороза, котрий пропонує "не поспішати з визнанням ОУН-УПА", тому що "є багато правових, політичних, історичних питань, які потрібно об'єктивно розглянути", може здатися досить зваженою.
От тільки цей зважений підхід чомусь не поширюється на людей, котрі в епопеї зі статусом УПА грають роль еталона. Я маю на увазі ветеранів Червоної Армії, загальновизнаних героїв, наділених відповідними пільгами й привілеями.
Питання про те, чи заслужено оточені пошаною абсолютно всі колишні червоноармійці, ніхто не піднімає. Будь-який радянський солдат апріорі сприймається як шляхетний безстрашний лицар. Але якщо ми застосуємо до радянського воїнства ті ж надстрогі критерії, за якими пропонують оцінювати УПА, то чи збереже Червона Армія свій привабливий імідж? Сумнівно...
Вояка-червоноармійця прийнято вважати рятівником Європи. Однак у європейських країнах, таких як Німеччина, Угорщина, Румунія або Польща, ставлення до військовослужбовців сталінської армії досить неоднозначне. І на те є вагомі причини.
Радянський солдат дійсно звільнив пів-Європи від нацизму. Але водночас він приніс на своїх плечах тоталітарний комунізм, що став таким самим лихом для європейських народів.
Як-то кажуть, хрін за ріпу не солодший. І коли одна банда, у боротьбі за сфери впливу, перемагає іншу банду, це важко назвати тріумфом правопорядку.
Червона Армія не тільки сприяла встановленню одіозних комуністичних диктатур.
Вона також "прославилася" завдяки військовим злочинам – масовим пограбуванням, зґвалтуванням, убивствам мирних жителів. Усі ці факти на теренах СНД завзято ігнорують.
Червоноармійське мародерство (котре змушувало жителів Європи таємно носити годинника на... гомілці) у нас узагалі сприймається як норма.
Нікого не хвилюють згадки про "трофейні" патефони, радіоприймачі або піджачні костюми, хоча насправді трофеї – це зброя, боєприпаси та військова техніка, відбиті у ворожої армії.
У Європі багато говорять і про жорстокості, що чинили червоноармійці. Звичайно, при бажанні ці розповіді можна назвати ворожим наклепом. Тому варто навести свідчення радянських військовослужбовців, яким не було ніякого резону обмовляти товаришів по зброї.
З щоденника лейтенанта РККА Володимира Гельфанда. Запис від 21 лютого 1945-го: "Позавчора на лівому фланзі виступав жіночий батальйон. Їх розбили наголову, а полонені кішки-німкені оголосили себе месницями за загиблих на фронті чоловіків. Не знаю, що з ними зробили, але треба було б страчувати негідниць безжалісно. Солдати наші пропонують, наприклад, заколоти через статеві органи та інше, але я просто б їх знищив".
Запис від 26 лютого: "Жінки з боку супротивника не з'являються з тих пір, як одній із них проштрикнули тіло колом і відіслали голою назад на німецькі позиції. Але не виключена можливість, що вони можуть знову з'явитися".
Зі спогадів червоноармійця Михайла Косинського: "Селище, очевидно, було захоплене нашими частинами так раптово, що населення не встигло його залишити. Наявність у ньому спиртового заводу та населення, головним чином жінок, стало причиною цілковитого падіння дисципліни серед наших солдатів. Вулиці були переповнені п'яними солдатами, котрі влаштовували справжнє полювання на німкень, забули про почуття обов’язку, втратили людський вигляд".
Зі спогадів військового ветеринара Йосипа Буєвича: "Наприкінці зими Ветпідрозділ зупинився в невеликому польському містечку в Данцигському коридорі. Містечко було не так давно зайняте нашими військами, подекуди ще не згасли пожежі, й містом носився пух із перин і подушок.
Ми зупинилися в гарному кам'яному будинку, де жила культурна польська родина. Донька хазяїна, тендітна дівчина років двадцяти, розповіла мені, що відразу після захоплення міста всі жінки були зґвалтовані нашими солдатами. Вона дісталася якомусь нацменові...
Вона розповіла, що була зґвалтована її сестра, дівчинка років тринадцяти, і що вона після цього серйозно хвора. Я бачив її.
Це була ще зовсім дитина; худенька та бліда вона дивилася на мене наляканими очима, і коли я спробував заговорити з нею і якось утішити, вона нічого не сказала, тільки з очей її котилися сльози, вона відвернулася, і її худі плечі почали здригатися від беззвучних ридань".
Зі спогадів старшини Юрія Корякіна: "Ставлення до німкень (чоловіків німців ми майже не бачили) було вільне, навіть, скоріше кажучи, мстиве. Я знаю масу випадків, коли німкень ґвалтували, але не вбивали...
Кілька разів, заходячи в будинки, я бачив убитих старих. Одного разу, зайшовши в будинок, ми побачили, що на ліжку під ковдрою хтось лежить. Відкинувши ковдру, я побачив німкеню з багнетом у грудях. Що сталося? Я не знаю. Ми пішли й не цікавилися".
Зі спогадів лейтенанта Леоніда Рабічева про розправу червоноармійців над німецькими біженцями в Східній Пруссії: "Наші танкісти, піхотинці, артилеристи, зв'язківці наздогнали їх, поскидали в кювети на узбіччях шосе їхні візки з меблями, саквояжами, валізами, конями, відтіснили вбік старих і дітей і, забувши про обов'язок і честь, тисячами накинулися на жінок і дівчат.
Жінки, матері та їхні доньки, лежать праворуч і ліворуч уздовж шосе, і перед кожною стоїть шеренга мужиків, що гогоче, зі спущеними штанами.
Стікаючих кров’ю і тих, що втрачають свідомість, відтягають убік, дітей, що кидаються їм на допомогу, розстрілюють. Іржання, ричання, сміх, лементи й стогони. А їхні командири, їхні майори й полковники стоять на шосе, хто сміється, а хто й диригує – ні, скоріше, регулює. Це щоб усі їхні солдати без винятку взяли участь.
Вседозволеність, безкарність, знеособленість і жорстока логіка збожеволілої юрби…
А полковник, той, котрий щойно диригував, не витримує і сам займає чергу, а майор відстрілює свідків, дітей і старих, що б'ються в істериці”.
Абсолютна більшість ґвалтівників і убивць не понесли ніякого покарання. Як відзначає Олександр Солженіцин, що побував у Німеччині з фронтом, жінку ворога "можна було зґвалтувати, потім розстріляти, і це була б майже бойова відзнака".
Переможців не судять – цей споконвічний закон війни спрацював з точністю "трофейного" годинника.
Зрозуміло, не можна звинувачувати у звірствах поголовно всіх бійців Червоної Армії. Але в той же час очевидно, що серед ветеранів, котрі гордо демонструють свої нагороди 9 травня, є і вбивці старих, і ґвалтівники неповнолітніх. Що ж нам робити з цим сумним фактом? Виходячи з логіки діячів, котрі викривають УПА, кожен ветеран Червоної Армії повинен:
1) Покаятися в тому, що побічно захищав і впроваджував тоталітарні комуністичні режими в СРСР і Східній Європі.
2) Довести, що особисто він у грабунках, зґвалтуваннях і убивствах цивільного населення не брав участі (з обов'язковим залученням свідків із ФРН, Угорщини, Польщі і т.д.)
А поки що потрібно відібрати пільги у всіх колишніх червоноармійців. Так і з історичною справедливістю проблем не виникне, і держбюджетові буде легше...
Думаю, у рядового пострадянського обивателя потемнішає в очах від настільки блюзнірської пропозиції. Так як можна?! Це ж старі хворі люди!! Вони ж свою кров проливали, Родіну захищали!!!
Усе правильно. Але й ветерани УПА – теж люди аж ніяк не молоді, і теж проливали свою кров, захищаючи Батьківщину.
Припустимими є різні підходи до учасників Другої світової. Можна вважати головними відвагу і патріотизм, а можна – підозру в здійсненні жорстокостей. Але тільки не треба подвійних стандартів!
Раз уже кожен вояк Червоної Армії ( котра набула у наших європейських сусідів дуже погану репутацію) користується певними преференціями, їх тим більше повинні отримувати ветерани УПА, що все ж таки воювали не за покійний СРСР, а за незалежну Україну.
Ну а якщо у відношенні бійців УПА обрана вкрай тверда лінія поведінки, будьте такими ж строгими й по відношенню до ветеранів сталінської армії, позбавивши їх пільг і привілеїв.
До речі, подібний "нульовий варіант", при всій очевидній неприйнятності, має одну позитивну рису: старі, котрі стільки років ворогували один з одним, нарешті стануть товаришами. По нещастю.
http://www2.pravda.com.ua/news/2006/11/23/51259.htm
Русский перевод:
Вопрос о том, следует ли уравнять в правах ветеранов УПА и Красной Армии, уже давно будоражит украинскую общественность. Пожалуй, в нынешнем году противостояние вокруг этой проблемы достигло апогея. И, увы, враждующие стороны по-прежнему тяготеют к однобоким и субъективным оценкам прошлого.
Я не буду комментировать взгляды истеричных ортодоксов, представляющих УПА сборищем фашистов-садистов, этаких дьяволов во плоти.
Бред, продуцируемый больной фантазией коммунистов и витренковцев, не нуждается в подробном анализе.
Но, к сожалению, национал-демократы также демонстрируют примитивно-упрощенный подход к истории. Они пытаются обосновать свои требования, изображая всех бойцов УПА бескрылыми ангелами.
Эта тактика заведомо обречена на провал. По элементарной причине – ангелов на войне не бывает. Ни одну армию периода Второй мировой нельзя считать идеальной. И, разумеется, к УПА также могут быть предъявлены определенные претензии.
Вряд ли стоит отрицать, что на Волыни в 1943-м многие уписты проявили себя не лучшим образом – как и их недруги из польской Армии Крайовой. Другое дело, что в рядах УПА сражались десятки тысяч бойцов, не имевших к той резне никакого отношения.
УПА и в самом деле боролась с Красной Армией активнее, нежели с германским вермахтом.
В принципе, этот факт вполне допустимо истолковывать как "удар в спину советскому солдату". Но нельзя забывать, что Сталин, опиравшийся на красноармейские штыки, был для Украины ничуть не меньшим злом, чем Гитлер.
Позиция спикера Мороза, предлагающего "не спешить с признанием ОУН-УПА", ибо "есть много правовых, политических, исторических вопросов, которые нужно объективно рассмотреть", может показаться достаточно взвешенной.
Вот только этот взвешенный подход почему-то не распространяется на людей, играющих в эпопее со статусом УПА роль некоего эталона. Я имею в виду ветеранов Красной Армии, общепризнанных героев, наделенных соответствующими льготами и привилегиями.
Вопрос о том, заслуженно ли окружены почетом абсолютно все бывшие красноармейцы, никто не поднимает. Любой советский солдат априори воспринимается как благородный рыцарь без страха и упрека. Но если мы подойдем к советскому воинству с теми же сверхстрогими критериями, по которым предлагается оценивать УПА, сохранит ли Красная Армия свой привлекательный имидж? Сомнительно…
Воина-красноармейца принято считать спасителем Европы. Однако в европейских странах, таких как Германия, Венгрия, Румыния или Польша, отношение к военнослужащим сталинской армии весьма неоднозначное. И на то имеются веские причины.
Советский солдат действительно освободил пол-Европы от нацизма. Но одновременно он принес на своих плечах тоталитарный коммунизм, ставший точно таким же бичом европейских народов.
Как говорится, хрен редьки не слаще. И когда одна банда, борясь за сферы влияния, побеждает другую банду, это трудно назвать торжеством правопорядка.
Красная Армия не только способствовала установлению одиозных коммунистических диктатур.
Она также "прославилась" благодаря военным преступлениям – массовым грабежам, изнасилованиям, убийствам мирных жителей. Все эти факты на просторах СНГ предпочитают упорно игнорировать.
Красноармейское мародерство (вынуждавшее жителей Европы прибегать к скрытому ношению часов на… щиколотке) у нас вообще воспринимается как норма.
Никого не смущают упоминания о "трофейных" патефонах, радиоприемниках или пиджачных костюмах, хотя в действительности трофеи – это оружие, боеприпасы и военная техника, отбитые у неприятельской армии.
В Европе много говорят и о жестокостях, совершавшихся красноармейцами. Конечно, при желании эти рассказы можно объявить вражеской клеветой. Поэтому стоит привести свидетельства советских военнослужащих, которым не было никакого резона оговаривать товарищей по оружию.
Из дневника лейтенанта РККА Владимира Гельфанда. Запись от 21 февраля 1945-го: "Позавчера на левом фланге действовал женский батальон. Их разбили наголову, а пленные кошки-немки объявили себя мстительницами за погибших на фронте мужей. Не знаю, что с ними сделали, но надо было бы казнить негодяек безжалостно. Солдаты наши предлагают, например, заколоть через половые органы и другое, но я просто бы их уничтожил".
Запись от 26 февраля: "Женщины со стороны противника больше не появляются с тех пор, как одной из них проткнули тело колом и послали голую обратно к немецким позициям. Но не исключена возможность, что они могут опять появиться".
Из воспоминаний красноармейца Михаила Косинского: "Поселок, видимо, был захвачен нашими частями так внезапно, что население не успело его покинуть. Наличие в нем спиртового завода и населения, главным образом женщин, послужило причиной полнейшего падения дисциплины среди наших солдат. Улицы были переполнены пьяными солдатами, устраивавшими форменную охоту на немок, забывшими чувство долга, потерявшими человеческий облик".
Из воспоминаний военного ветеринара Иосифа Буевича: "В конце зимы Ветотдел остановился в небольшом польском городке в Данцигском коридоре. Городок был недавно занят нашими войсками, кое-где еще не потухли пожары, и по городу носился пух из перин и подушек.
Мы остановились в хорошем каменном доме, где жила культурная польская семья. Дочь хозяина, изящная девушка лет двадцати рассказала мне, что сразу после взятия города все женщины поголовно были изнасилованы нашими солдатами. Она досталась какому-то нацмену…
Она рассказала, что была изнасилована ее сестра, девочка лет тринадцати, и что она после этого серьезно больна. Я видел ее.
Это был еще совсем ребенок; худенькая и бледная она смотрела на меня испуганными глазами, и когда я попытался заговорить с ней и как-то утешить, она ничего не сказала, только из глаз ее покатились слезы, она отвернулась, и ее худые плечи стали вздрагивать от беззвучных рыданий".
Из воспоминаний старшины Юрия Корякина: "Отношение к немкам (мужчин немцев мы почти не видели) было свободное, даже скорее мстительное. Я знаю массу случаев, когда немок насиловали, но не убивали…
Пару раз, заходя в дома, я видел убитых стариков. Один раз, зайдя в дом, мы увидели, что на кровати под одеялом кто-то лежит. Откинув одеяло, я увидел немку со штыком в груди. Что произошло? Я не знаю. Мы ушли и не интересовались".
Из воспоминаний лейтенанта Леонида Рабичева о расправе красноармейцев с немецкими беженцами в Восточной Пруссии: "Наши танкисты, пехотинцы, артиллеристы, связисты нагнали их, посбрасывали в кюветы на обочинах шоссе их повозки с мебелью, саквояжами, чемоданами, лошадьми, оттеснили в сторону стариков и детей и, позабыв о долге и чести, тысячами набросились на женщин и девочек.
Женщины, матери и их дочери, лежат справа и слева вдоль шоссе, и перед каждой стоит гогочущая шеренга мужиков со спущенными штанами.
Обливающихся кровью и теряющих сознание оттаскивают в сторону, бросающихся на помощь им детей расстреливают. Гогот, рычание, смех, крики и стоны. А их командиры, их майоры и полковники стоят на шоссе, кто посмеивается, а кто и дирижирует – нет, скорее, регулирует. Это чтобы все их солдаты без исключения поучаствовали.
Вседозволенность, безнаказанность, обезличенность и жестокая логика обезумевшей толпы…
А полковник, тот, что только что дирижировал, не выдерживает и сам занимает очередь, а майор отстреливает свидетелей, бьющихся в истерике детей и стариков".
Абсолютное большинство насильников и убийц не понесли никакого наказания. Как отмечает Александр Солженицын, побывавший в Германии с фронтом, женщину врага "можно было изнасиловать, следом расстрелять, и это было бы почти боевое отличие".
Победителей не судят – сей извечный закон войны сработал с точностью "трофейных" часов.
Разумеется, нельзя обвинять в зверствах поголовно всех бойцов Красной Армии. Но в то же время очевидно, что среди ветеранов, гордо демонстрирующих свои награды 9 мая, есть и убийцы стариков, и насильники несовершеннолетних. Что же нам делать с этим печальным фактом? Исходя из логики деятелей, обличающих УПА, каждый ветеран Красной Армии должен:
1) Покаяться в том, что косвенно защищал и утверждал тоталитарные коммунистические режимы в СССР и Восточной Европе.
2) Доказать, что лично он в грабежах, изнасилованиях и убийствах гражданского населения не участвовал (с обязательным привлечением престарелых свидетелей из ФРГ, Венгрии, Польши и т. д.)
А покамест надо отобрать льготы у всех бывших красноармейцев. Так и с исторической справедливостью проблем не возникнет, и госбюджету будет легче…
Думаю, у рядового постсоветского обывателя потемнеет в глазах от столь кощунственного предложения. Да как же можно?! Это же старые больные люди!! Они же свою кровь проливали, Родину защищали!!!
Все правильно. Но ведь ветераны УПА – тоже люди отнюдь не молодые, и тоже проливали свою кровь, сражаясь за Родину.
Допустимы различные подходы к участникам Второй мировой. Можно ставить во главу угла отвагу и патриотизм, а можно – подозрение в совершении жестокостей. Но только не надо двойных стандартов!
Коль скоро каждый воин Красной Армии (заработавшей у наших европейских соседей весьма скверную репутацию) пользуется определенными преференциями, их тем более должны получить ветераны УПА, все-таки воевавшие не за покойный СССР, а за независимую Украину.
Ну а если в отношении бойцов УПА избрана крайне жесткая линия поведения, будьте так же строги и к ветеранам сталинской армии, лишив их льгот и привилегий.
Кстати, подобный "нулевой вариант", при всей очевидной неприемлемости, имеет одну положительную сторону: старики, столько лет враждовавшие друг с другом, наконец-то станут товарищами. По несчастью.
![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif){kind=small}
